пʼятниця, 21 грудня 2012 р.

Знайомтесь: юна поетеса



Моя автобіографія

Мене звати Синюк Віта Олександрівна…Народилась 10 березня 1996 року в селі Рачин,Дубенського району, Рівненської  області.У 2002 році пішла в перший клас  Рачинської загальноосвітньої школи.В 2006 році перейшла навчатись в НВК» школа-гімназія»     м. Дубно. У восьмому класі вперше взяла участь у шкільних,міських та обласних олімпіадах з історії та біології, здобувши з біології 3 місце.

     Протягом 2009-2012 була учасницею МАН.В 2012 році отримала 3-тє призове місце за участь в обласному конкурсі на краще написання твору .

      З 2012 року навчаюсь в Дубенській гімназії №2.Є активним членом шкільного літературного гуртка»Бруньки» та гуртка журналістики в гімназії.

Полюбляю читати різну літературу,твори українських письменників і поетів,як колишніх так і сучасних . Активно займаюсь літературною діяльністю,пишу вірші про те,що відбувається не лише навколо,а й про те,що відбувається у власній душі,просто стосунки та дружбу між одними та ворожість між іншими.

***
Дитинство ...
Босоноге...дивовижне,незбагненне...
це час коли говориш..."мамо...нене",
із таким присмаком і ніжною любов'ю.
всотуючи мову з молоком та кров'ю.

коли біжиш по полі-ну а злаки квітнуть,
коли люди в селі усі такі привітні.
коли упавши ниць, ти плачеш й досі,
згадуючи здерті ті колінця босі...

і перше слово,прочитане із книжки,
і запах молока і хлібної скибки.
трава,вище голів збитих сонце-квітів
й найперші почуття,відкриті світу...

І спогади,що в серці закарбувались навіки,
Для наших тіл і душ –це накращі ліки.

***
Головне іти вперед,не озираючись назад,
Нашим душам варто взяти весняного спокою....
Всі вчинки у житті повернуться в стократ,
Не варто більш кусати губи,стиснувши їх до болю...

У життя є два направлення-народження і смерть,початок і кінець,
Ми відчиняєм двері в час неоднорідними тілами...
Я полюбила біля дому той забутий і поламаний стілець,
 Й мимохідні люди,зайняті лиш власними ділами...

Не варто вірити тим словам,що скажуться,
Не варто вірити засліпленим очам...
Ми гвинтики Буття,що не раз ще змажуться,
Нектаром гірких мук,спокою й переживань…


7 коментарів:

  1. Вірші дуже своєрідні...але,безперечно,це талант

    ВідповістиВидалити
  2. Цікаво! Зворушливо! Відчувається замріяна душа! А в тебе є ще вірші? Які вони?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. дуже дякую))якщо цікавить,моя сторінка з віршами
      http://vk.com/vita_braun,))

      Видалити
  3. Дуже красиво, а особдиво мені сподобались такі рядки "Головне іти вперед,не озираючись назад"

    ВідповістиВидалити
  4. Мені дуже сподобалися вірші)))Вони такі емоційні,зворушливі!!!!!

    ВідповістиВидалити