Година спілкування «Люди, не будьте
байдужими!» зібрала в районній дитячій бібліотеці юних читачів з різних шкіл
міста. Працівники бібліотеки та письменниця Любов Пшенична запросили дітей до
спілкування, до роздумів про події, що відбуваються в Україні. В розмові
перепліталися спомини побаченого по телебаченню, почутого з вуст солдатів – земляків,
які прибули із зони АТО, які стали
для юних взірцем сили духу, справжнього героїзму. Діти роздумували над людськими цінностями – мова,
родина, країна, Вітчизна, нація, народ, відвага, патріотизм… Всіх не
перелічити. Обмірковували теперішню ситуацію, щиро раділи і переживали за
солдатів, захоплювались їх мужністю, адже це вони стали сьогодні нашою славою і
гордістю. Приємно, що діти морально підтримують воїнів, вірять, що їхні листи
зігріватимуть захисників. Вони посилають слова вдячності у листах, віршах і
щиро надіються, що їхнє слово почують не тільки воїни, а і всі небайдужі люди,
хто бореться за мир на українській землі.
Білий голуб
Білий голуб – голуб миру,
Повернись на Україну!
Повернись в міста і в села,
В кожен двір та ще й в оселю,
В Крим, в Карпати і в Донбас…
Просим: повернись до нас!
Анна
Орлова, 11 років
НВК
«Школа – гімназія», член літ. cтудії
«Первоцвіт»
Загиблим
героям в АТО
Вони воювали за світле
буття,
За наше і ваше щасливе життя.
За радість у серці, за
спокій в теплі,
За яснеє небо, за мир на
землі.
Їх слава не згасне, не
згасне ніколи!
На їхніх могилах склоняймось
додолу.
Потрібно молитись за тих,
хто воює,
За тих, хто в окопах нам
спокій рятує.
За тих, хто не зрадить
Вкраїну кохану,
За тих, хто ніколи не дасться
в оману.
Молімося Богу, молімося
щиро,
Божна людина бажає лиш
миру.
Бажають усі незалежності
й права.
Юлія Михайлова, 14 років ,
с. Рачин
Невідправлений лист
За садом слізно плаче алича.
Ти, синку, так любив її збирати!
А нині жаль сонця переступати,
Коли самотність нагло докуча.
Я йду у сад. Збираю аличу –
Торкаю жар тремтячими руками,
Аби не залишатися з думками,
Які завжди доводять до плачу.
Десь там, де ти – гримлять важкі громи.
Літають кулі, наче дикі бджоли.
А я, мов тінь, стою біля стодоли,
На хвіртку ветху спершися грудьми.
Як літній степ на мріяну грозу,
Так жду тебе - невтримно й до нестями.
А ти у спеку спраглими вустами
Спиваєш з чорних соняхів росу.
Любов
Пшенична, письменниця
м.
Дубно
Розповідь солдата
Я був на Сході України.
Я був у пекла на краю.
Порожні села та руїни
Там душу ранили мою.
Живі там моляться щоранку
За те, що ще вони живі.
А в України вишиванка
Уже намокла у крові.
Чому ж по різні боки правди
Людей поставила війна?
Одна у нас Вкраїна - мати.
Одна!
Любов
Пшенична, письменниця
м. Дубно
Рідний край
У цілім світі є свята земля –
Країна, сповнена любові і краси:
Барвисті луки, золоті поля,
Родючі ниви, гори і ліси.
А ще блакитне небо й сила від води.
ЇЇ, найкращу Батьківщину,
Любитиму я неупинно
Завжди.
Анастасія
Сорочинська, 11 років,
НВК
«Школа – гімназія»
Україно!
Україно, Україно,
Ти чому така сумна?
Україно, Україно,
Ти на світі лиш одна.
Не сумуй та посміхнися.
Усі люди, подружіться
І до Бога поверніться.
Киньте заздрість, злість, ганьбу,
Сварки, війни та журбу.
Не воюйте, помиріться,
Брат до брата поверніться.
Руку слабшому подайте,
Україну величайте!
Христина
Шайдюк, 10 років,
НВК
«Школа – гімназія»
Лист солдату
Дорогий
солдате! Ти там стоїш на лінії вогню. В руках стискаєш мужньо автомата. Ти нам
даруєш спокій, й віру. Я тут пишу, а ти там,
– на війні. Де вітер болю і степи
жалю. Де сльози ллють ті, хто не раз втрачали. І очі їхні сповнені печалі. Сказати
хочу – дякую тобі. За ночі мирні у моїм
селі. За ранок росяний тут, на землі. За подих осені, спокійно – тихий. Я
дякую, солдате, тобі. Що грудьми прикриваєш мене від лиха.
Ольга
Вірна, 13 років ,
с.
Мирогоща
НВК
«Школа – гімназія»
То не дощ, то небо плаче,
Плаче, сльози розлива.
На дорогах - ріки суму,
Він же - не перестава.
Осінь листя простеляє - то героям стелить путь,
Бо ніхто із нас не знає:
Може, їх вже не вернуть…
Анна
Булик , 12 років
Дубенська гімназія №2
Солдату…
Народ мій завжди буде пам’ятати,
Того, хто віддавав своє життя,
У кого посивіла з горя мати,
У кого гірко плакало дитя…
Ти йшов у бій, хоч рани так боліли,
Хоч ворог не здавався і стріляв,
Громами гради втомлено гриміли…
Ти йшов вперед, і віри не втрачав.
Міста і села – спалені руїни,
Одне за одним – безкінечний ряд…
Їдучість диму і снарядів град…
Ти йшов вперед, за волю України, -
Шляхи уже відрізано назад.
Ти молишся до Бога і благаєш,
Товариші лишились щоб живі,
І у душі надію ще плекаєш,
Що доля усміхнеться і тобі.
Та завтра бій – наступний бій без правил,
Нічого перемир’я не дає,
І хтось цей ребус так згори поправив,
Що не одного завтра куля вб’є…
Нарешті ти вертаєшся додому,
Свій славний шлях долаєш у труні,
Тобі вже не знайоме слово «втома»,
Та ти відомий в рідній стороні.
Це
правда, що найкращих забирають,
Та чи полегшає тепер мені?
Найкращих забирають – не питають…
Чи винні ми у цій страшній війні?
Та не печалься, не журись , солдате -
Тебе нове чекає майбуття.
Та все сивіє більше й більше мати,
І все ще плаче те мале дитя…
Ольга
Бабич, 15 років,
Дубенська
гімназія №2
Україна
Моя маленька Батьківщина,
Була й лишилась Україна,
Найкращі тут пісні співають
І рідну землю прославляють.
Тут люди чесні й працьовиті,
А діти – всі талановиті,
Бо в кожного душа співає
Для тебе, мій чарівний краю.
Торкає душу колискова
І материнська рідна мова.
Рушник, на долю вишиваний,
В дорогу матінкою даний,
І цвіт калини коло хати,
І мій барвіночок хрещатий,
Вербове листячко зелене –
Усе це горнеться до мене.
Радій, земля моя чудова!
Як вишиванка кольорова.
Анастасія
Будз, 11 років,
НВК
«Школа – гімназія»
