Знайомтесь: юна поетеса

Моя автобіографія

Мене звати Синюк Віта Олександрівна…Народилась 10 березня 1996 року в селі Рачин,Дубенського району, Рівненської  області.У 2002 році пішла в перший клас  Рачинської загальноосвітньої школи.В 2006 році перейшла навчатись в НВК» школа-гімназія»     м. Дубно. У восьмому класі вперше взяла участь у шкільних,міських та обласних олімпіадах з історії та біології, здобувши з біології 3 місце.

     Протягом 2009-2012 була учасницею МАН.В 2012 році отримала 3-тє призове місце за участь в обласному конкурсі на краще написання твору .

      З 2012 року навчаюсь в Дубенській гімназії №2.Є активним членом шкільного літературного гуртка»Бруньки» та гуртка журналістики в гімназії.

Полюбляю читати різну літературу,твори українських письменників і поетів,як колишніх так і сучасних . Активно займаюсь літературною діяльністю,пишу вірші про те,що відбувається не лише навколо,а й про те,що відбувається у власній душі,просто стосунки та дружбу між одними та ворожість між іншими.

***

Дитинство ...

Босоноге...дивовижне,незбагненне...

це час коли говориш..."мамо...нене",

із таким присмаком і ніжною любов'ю.

всотуючи мову з молоком та кров'ю.

коли біжиш по полі-ну а злаки квітнуть,

коли люди в селі усі такі привітні.

коли упавши ниць, ти плачеш й досі,

згадуючи здерті ті колінця босі...

і перше слово,прочитане із книжки,

і запах молока і хлібної скибки.

трава,вище голів збитих сонце-квітів

й найперші почуття,відкриті світу...

І спогади,що в серці закарбувались навіки,

Для наших тіл і душ –це накращі ліки.

***

Головне іти вперед,не озираючись назад,

Нашим душам варто взяти весняного спокою....

Всі вчинки у житті повернуться в стократ,

Не варто більш кусати губи,стиснувши їх до болю...

У життя є два направлення-народження і смерть,початок і кінець,

Ми відчиняєм двері в час неоднорідними тілами...

Я полюбила біля дому той забутий і поламаний стілець,

 Й мимохідні люди,зайняті лиш власними ділами...

Не варто вірити тим словам,що скажуться,

Не варто вірити засліпленим очам...

Ми гвинтики Буття,що не раз ще змажуться,

Нектаром гірких мук,спокою й переживань…