Паростки творчості

                                               

   Ірина Окренець   живе в с. Білогородка, навчається у 8 -у класі ЗОШ I – II ступеня. Улюблені предмети – українська мова та література, математика.  Ірина – учасниця районних олімпіад з математики, природознавства. Дівчина багато читає, пише вірші. Була лауреатом районного конкурсу «Юні обдарування» - IV місце (2010р.), лауреатом обласного конкурсу «Таланти багатодітної родини»  в номінації «Власна поезія» (Рівне – 2013р.), учасником районного туру Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач – 2013». На обласному турі Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості

 «Дитячі історії про найголовніше» представила власну збірку поезій «Те, що живить мою душу».  У вільний час любить вишивати, займатися бісероплетінням.  Мріє стати вчителем. А ще хоче, щоб її поезії, сповнені добра і любові, достукались до серця кожного.    Тож віриться, що дівчина творить не тільки для настрою, а й для душі . А її живить слово, звідки черпає сили й наснагу.                                                                                                                                        Сьогодні Ірина з радістю ділиться своїми поезіями, які вам представляє.

Ти – берегиня  роду!..

                 Цілую руки рідної матусі,

                 Невтомні руки мами золоті.

                 До них я серцем тихо прихилюся:

                 За все, що маю, дякую тобі!

                                       За теплоту і затишок в оселі,

                                      За ніжність і роботу без межу,

                                      За тихі ранки, вечори веселі,

                                      І вогник, що палає у душі.

                  Переболить згорьоване серденько

                  Усіх воно воліє обігріть,

                  Від тебе перейму я, люба ненько,

                  Святе уміння щиро так любить.

                                       Ти – Берегиня роду, моя мила,

                                      Ти захищаєш нас, дітей своїх.

                                      Ти не троянда, а ромашка біла –

                                      Проста й відкрита сонцю та зорі.

                   Буває, що сльозинку нишком зрониш –

                  Пробач мені свої тяжкі жалі,

                  Не плач, рідненька, каюся я в цьому

                  Й тобі вклоняюся низько до землі.

                                        Хай сонечко вітає тебе ясно,

                                       Зозуля накує багато літ,

                                       Хай зіронька приносить щастя рясно,

                                       Щодня дарує радість дивний світ!

 

Соняшник над Україною

                   Соняшник – як сонце над країною,

                Де живу, де народилась я.

                Здавна ти зовешся – Україною,

                Батьківщино, сонячна моя!

                                       Славна ти садами, житом, квітами,

                                     Врожаями щедрої землі,

                                     Мальв струнких рясними самоцвітами,

                                     Що буяють в кожному селі.

                   Слава Богу ! У пітьмі не бродимо!

                  Добрих лиш чекаємо вістей,

                  А дарів твоїх або городини,

                  Вистачить для нас і для гостей!

                                      То ж буяй, цвіти квітами пишними –

                                     Горда, чиста й гарна на ім’я –

                                     Яблунями , виноградом, вишнями…

                                     Україно сонячна моя!

Вже робить осінь перші кроки…

        Красуня золотоволоса

       Вінок із колосу сплела

       І на стерню сипнула роси,

       Та в них немає вже тепла.

                                                 Калині роздала намисто

                                                І кличе в школу дітвору,

                                                Та й закружляли падолистом

                                                По спорожнілому двору.

         Відкрила далечінь безхмарну,

        Пофарбувала ледь ліси.

        І вистудила мрію марну –

        Про вічність юності й краси…

Земле моя!

                      Я люблю тебе, земле  моя,

                      За ту силу, що маю від тебе,

                      За безмежні пшеничні поля

                      І за синє безхмарнеє небо.

                                              Пестить душу нам шелест дібров,

                                              Співи птаства дзвінкі, стоголосі.

                                               Розливається радісно кров –

                                               То береза розчісує коси…

                         Я люблю твої зорі ясні,

                        Свіжий подих рясних трав – покосів,

                        Милозвучні вкраїнські пісні

                        Світанкові не струшені роси.

                                                Як би прикро мені не жилось,

                                               Як до матері, серцем тулюся.

                                                За життя, за розмову колось

                                               Я за неї до Бога молюся.