Творчість юних

      Завершився  XVIІI обласний фестиваль власної дитячої поезії «Провесінь - 2015" (заочний тур), який проходив  у м. Березне.  У фестивалі  взяли участь 78 юних літераторів  від 6 до 17 років з семи районів Рівненської області, які мають власні поезії. Серед переможців приємно відмітити Валерію Парфенюк, ученицю  11 класу  Варковецької  гімназіії, яка посіла 2 – ге місце в старшій віковій категорії. Всі переможці конкурсу відзначені  дипломами, пам’ятними подарунками. Фестиваль організовано з метою пошуку юних талантів, підтримки обдарованої молоді, розвитку творчих здібностей у дітей, популяризації дитячого читання, виховання літературних та естетичних смаків. 
          Вітаємо Валерію з перемогою та бажаємо наступних творчих злетів! Хай щастить на цьому шляху! 

* * *

кароока моя музо, де ти?

ще чекаєш?

чи у нетрях снігових

досі ще блукаєш?

чом не прийдеш на поріг,

поглядом не стрінеш?

чи мене ти сам на сам

з світом цим покинеш?

кароока моя музо,

що ж ти? чом втікаєш?

чи для мене слів п’янких тих

більше вже не маєш?

чом смієшся ти до мене

тим зрадливим сміхом?

бачиш, знов  зима неждана

враз із мокрим снігом.

кароока моя музо, де ти?

чи вернешся?

із минулого до мене

чи ти ще озвешся?

вийду вранці на поріг ,

гляну ген у небо.

кароока моя музо,

не тікай, не треба.

***

так , це протест . я протестую,

що кажуть «рани час лікує».

ні, не лікує – зашиває,

на душах шрами залишає.

ні, час проходить безупинно,

та лиш печально й трохи дивно,

що вже , здавалось би , й забули,

в думках вертаємось в минуле.

ми кажемо: «живем майбутнім»,

насправді тонемо в минулім:

в минулім щасті, пориваннях,

в минулих радощах й стражданнях.

не вірте тим , хто щораз каже,

що пройде час і все заляже

пластами пам’яті в душі –

усі слова, пісні, вірші.

бо те, що раз торкнулось серця,

з глибин душі не раз озветься.

воно в тобі живе, вирує,

що не кажіть, час не лікує.

***

очі зелені кольору чаю

дивляться вперто в стіни прозорі.

поглядом їх я несміло стрічаю,

як цінні смарагди, світи неозорі.

погляд смарагдів пронизує тіло,

током – по нервах – і ти під гіпнозом.

зелений, як поле, зелений, як спокій.

дивишся в світ під зеленим наркозом.

очі зелені кольору чаю

ваблять і гублять, ваблять і топлять.

смарагдове небо, повне відчаю,

з розуму зводить, як люди говорять.