Поезія добра від Марійки Школярчук

Марійка Школярчук народилася і проживає у мальовничому селі Грядки. Навчається у 6 класі Грядківської загальноосвітньої школи I – II ступенів. Писати вірші почала у ранньому дитинстві. Найціннішим подарунком вважає книгу, тому що дуже любить читати. Найбільше подобаються  вірші Лесі Українки і Тараса Шевченка. У вільний час любить мандрувати лісом, збирати  ягоди і гриби. А ще дуже любить польові квіти і часто дарує їх своїм найріднішим людям – мамі і бабусі. У людях найбільше цінує доброту, тому  і сама намагається робити добрі вчинки. Має багато друзів. У майбутньому мріє стати юристом і допомагати усім людям. 

                                    

                          Моя Батьківщина

Моя Батьківщина – це в полі стежина,

Волошка синіє в житах.

Моя Батьківщина – лелеча хатина

І спів солов’я у гаях.

Це хмарка у небі, це сонячна днина.

Із вирію вже повертається птах,

Моя Батьківщина – це вся Україна

Купається вічно  в вишневих садах.

Моя Батьківщина – це дуб і ялина,

Тендітна берізка в прадавніх лісах.

Це чисті джерела й червона калина

І пам’ять козацька у наших серцях.

Моя Батьківщина – це славна родина,

І прадіда фото з мечем у руках.

Це мамина пісня, це сіль і хлібина,

Гостинність вкраїнська живе у віках.

Моя Батьківщина – це мальви й жоржина,

Що завжди квітують у наших садах.

Моя Батьківщина – це люба Вкраїна,

Це радість в дитячих очах.

                 Родина

Для кожної дитини

Найголовніше – це родина.

Бабуся, дід , татусь і ненька,

Співає вже моє серденько.

Не страшні мені незгоди,

Якщо поруч рідні люди.

Матінка прекрасному навчає,

Татусь від лиха й негараздів захищає,

Бабуся, лагідна і мила,

Любити світ мене навчила.

А ось дідусь завжди в роботі,

Й мене навчив трудитись в поті.

А щоб з уроками був лад,

Турбується про це мій старший брат.

Я щаслива є дитина,

Бо велика у мене родина.

Для себе здоров'я прошу я у Бога,

Хай буде щасливою моя життєва дорога.

Обіцяю щиро усім допомагати,

В біді і у горі людей не лишати.

А ще  відчуваю я серцем дитини,

Що доля найгірша у сиротини.

 Тож у Бога хочу попрохати,

Усім сиріткам маму й тата дати.

Щоб всі відчули батьківське тепло,

І скрізь запанувало лиш добро.

Хай сонечко сяє у чистому небі.

Тато і мама хай будуть у мене і в тебе.

                           Моє село

Село у вербах біля річки,

Неподалік ростуть стрункі смерічки.

 Тут я народилася,

На світ божий подивилася .

Є в селі розкішні клени,

А навкруги луги зелені.

В полі жито достигає,

Вгорі хмариночка літає.

Про тепленький дощик вона співає,

Із сонечком тихенько розмовляє.

Яке дарує для землі

Добра великі кошелі.

Щоб діточки великі і малі

Жили щасливо у своїй оселі.

Щоб скрізь запанувало лиш добро,

Для зла щоб місця в світі не було.

Тут моє коріння,

Із нього набираюся я вміння.

Щоб бути справжньою людиною,

І рідною пишатись Україною.

Це село я не забуду,

Стежинку рідну пам'ятати буду.

Ще клянуся завжди шанувати,

Усе,чому навчила мене мати.

І хліб, і сіль , і рідний край,

Щоб на землі завжди був рай.

Щоб люди добрії жили,

І діточок своїх вели

В омріяне майбутнє,

А батьківська оселя хай буде незабутня.

            

                  Мова

Поведу я сьогодні розмову,

Про чарівну й барвисту мову.

Про дзвінку, як джерельна вода,

І багату, як рідна земля.

Ще прекрасну, як спів солов'я,

Все це мова вкраїнська моя.

Як почую її – так привітно,

Стає серцю приємно і світло.

Мова ця духмяна і пишна,

Як в травневім садочку вишня.

Рідна мова моя українська,

Це пісня ніжна материнська.

Це звуки колискової чарівні,

Бо ж нею розмовляють мої рідні.

Бо говорить вкраїнською ненька,

І татусь, і бабуся рідненька.

Ще це мова Шевченка й Франка,

Багата, барвиста, співуча така.

Леся Українка нею розмовляла,

Любити мову нам заповідала.

Котляревський свої твори українською писав.

І на весь світ нашу мову прославляв.

І я українською завжди буду розмовляти,

Бо цю мову мені подарувала мати. 

               

               Народний поет

Хто хоч разок читав твори цієї людини,

Той не забуде їх ні на хвилину.

Він писав для народу, про свободу писав,

До щастя, до волі завжди закликав.

Твори його безсмертні і досі,

Тому що могутні вони й стоголосі.

Живуть вони в людях, у їхніх думках,

Їх не забудуть ніколи в віках.

Він не бажав багатства і слави,

Хотів, щоб вірші його завжди пам'ятали.

Розбити кайдани він закликав,

Волі для людей усім своїм серцем бажав.

Кайдани неволі, нещастя, журби,

Хотів, щоб звільнились від них кріпаки.

Шевченко – борець і доблесний воїн,

За мову вкраїнську, її ніжний голос.

Хотів розбудити у людях добро,

Щоб в серці людськім воно завжди жило.